Зауваження до проекту уставу інституту кібернетики. Для академії наук суттєве значення має документ, згідно з яким працює кожен його інститут. У даному випадку таким документом є устав, запропонований інституту кібернетики у вигляді проекту. Його аналіз показав, що структура цього документу повинна мати чотири розділи. У першому розділі необхідно визначити предмет досліджень інституту, тобто ту частину академічних досліджень, які доручаються конкретному інституту. Безумовно, що в даному проекті такою наукою повинна виступати фундаментальна наука кібернетика. Одначе, у проекті, для цих цілей, в рівній мірі, наведені і другі наукові дисципліни, у якості самостійних. Серед них виступають: інформатика, обчислювальна техніка, автоматизація з метою залучення нових знань, та їх використання для практичних цілей. Основними науковими напрямками, у цьому випадку, мають бути: математичне моделювання, оптимізація, надійність штучного інтелекту, загальна теорія управління та методів і засобів побудови інтелектуальних систем управління різного рівня та призначення, створення загальної теорії обчислювальних машин та розробка перспективних засобів обчислювальної техніки і інформатики. У проекті уставу наголошується на створенні перспективних систем математичного забезпечення загального та прикладного призначення, розробка нових інформаційних технологій та інтелектуальних систем, вирішення фундаментальних та прикладних систем інформатизації суспільства. Дослідження показали, що всі наведені вище дисципліни, та напрямки в них входять до фундаментальної науки кібернетики. Судячи з усього, автор проекту уставу строго дотримується Р. Вінеру, який у свій час, не вірно визначив предмет досліджень кібернетики, обмеживши його лише кругом задач «управління та зв”язку у живому та машині». Практика показала, що таке вузьке розуміння, цієї науки, стало тормозом у її розвитку, а це означає, що і пізнання навколишнього середовища, яке природа «доручила» фундаментальній науці кібернетиці перестало мати місце. Відомо, що в академічній науці для пізнання особливого розподілу матерії у просторі та часі, мають місце фундаментальні науки: фізика, хімія, ботаніка, біологія, а також серед них оказалась і наука кібернетика, предмет дослідження якої є відповідальним за існуванням матерії у вигляді природного інтелекту. Більш детально закон, згідно з яким у житті людства виникли вказані вище фундаментальні науки, і, зокрема, кібернетика розглядається в опублікований статті «Роль терминологии в развитии кибернетики», зі змістом якої можна ознайомитись на моєму персональному сайті: «vva.kiev.ua/user/login». У другому розділі майбутнього уставу інституту необхідно розмістити інформацію про метод досліджень в науці, від якого суттєво залежать і успіхи інституту кібернетики. Існування любої науки показало, що процес досліджень зосереджується на задачах та проблемах. Якщо не вбачати різниці у складності праці, яка витрачається на розв”язок задачі, та вирішенню проблеми, то виникає велика ймовірність піти по найбільш легкому шляху досліджень, зосередивши їх лише на задачах. У такому випадку розвиток академічної науки практично зупиняється. Більш детально різниця між задачами та проблемами висвітлена у публікації «Проблемы и задачи в научных исследованиях», зі змістом якої можна ознайомитись на тому ж моєму сайті: «vva.kiev.ua/user/login». Виходячи із цієї публікації в уставі інституту потрібно вказати, що його місце у процесі досліджень повинно знаходитись на вирішенні проблем, пов”язаних з пізнанням природнього інтелекту, а не на розв”язку задач, які являють собою предметом роботи організацій, що впроваджують результати академічних інститутів. Третій розділ уставу повинен бути присвячений особливостям підготовки наукових кадрів інституту. У запропонованому проекті уставу основна увага зосереджена на підготовці вищого рівня їх кваліфікації – кандидатів та докторів наук. І це доцільно. Одначе, любий співробітник інституту починає свою освіту зі шкільних років, особливості яких, на сучасному етапі життя нашої держави суттєво змінились. Справа в тому, що люба підготовка кваліфікованого співробітника базується на оцінці його знань, яка має два методи. Один з них використовує поняття істини, яка відображає адекватне природі знання. Це коли знання майбутнього випускника загальноосвітньої школи, вищого учбового закладу, аспірантури і докторантури оцінюється з позицій так званих істинних знань, які на відповідному етапі розвитку людства досягнуті в науці. Другий метод у якості оцінки використовує так званий ринковий підхід. Це коли знання оцінюються послугою, яку надає той, що оцінюється, тому, хто їх оцінює. У більшості випадків у якості еквівалента послуг виступає капітал. Він, як відомо, має місце у платному навчанні, яке не завжди, забезпечене державою висококваліфікованими спеціалістами, на відміну від бюджетних учбових закладів, де знання одержується безоплатно. Недолік платної освіти проявляється у тому, що особа, яка вчиться, звикає до учбового процесу за який потрібно платити гроші. Особливо він негативно відображається на роботі академічного інституту, куди її випускник направлений. Відомо, що працівнику такого інституту, як нікому, приходиться мати справу з оцінкою знань. У цьому випадку співробітник, який звик до платної їх оцінки, оцінивши за гроші, одержану інформацію під час досліду, може направити дослідницький процес за хибним шляхом, а при оцінці знань здобувача вченого ступеня (звання) не вірно проголосувати на вченій раді. Четвертий розділ в уставі інституту повинен відображати порядок визначення виробничих повноважень його співробітників. Та, зокрема, хто може бути директором інституту. Судячи з усього, цей пост повинен займати вчений з досвідом доктора наук, оскільки йому потрібно бути не тільки ефективним адміністратором, а, перш за все, головним організатором наукового розвитку інституту. Для цього він повинен мати ступінь доктора наук. Таким чином, з позицій рецензента, в проекті уставу інституту має місце помилка, згідно з якою у якості директора може бути кандидат наук. Крім того, помилково обмежувати його перебування на вказаній посаді двома термінами. У цьому випадку, як ніколи, повинна бути не кількісна оцінка роботи директора, а її якісний рівень. Наведені зауваження, в рівній мірі, відносяться і до посади завідуючого відділом, який є відповідальним за цілий напрямок у розвитку науки кібернетика, і, який потребує постановку та вирішення проблем, а це під силу лише доктору наук. У запропонованому зауваженні висвітлені лише ті з них, які характеризують основні вимоги до уставу інституту кібернетики. Одночасно мають місце, ще й, зауваження до структури самого уставу, які направлені на удосконалення зручності в його користуванні. В.А. Вишинський